Страшні історичні події стали передумовою появи Музею Голокосту та прав людини в Далласі. Людські упередження, ненависть та байдужість принесли в цей світ багато горя. Містяни з повагою ставляться до пережитих предками страждань, тому докладають чимало зусиль для розвитку середовища, в якому можна дізнатися більше про їхні долі, а також вшанувати їхню пам’ять. Далі на dallas-future.
Історія заснування Музею Голокосту та прав людини
У 1977 році 125 євреїв, що змогли пережити Голокост, створили в Далласі організацію, яку назвали “Ті, що вижили, в Далласі”. Спільно з громадськими активістами з Техасу в 1984 році вони заснували Далласький меморіальний центр вивчення Голокосту. Певний час він розташовувався у Даллаському єврейському громадському центрі в районі Північного Далласа. Але взимку 2005 року, після того, як центр змінив свою назву на Музей Голокосту та прав людини, його було перенесено до центральної частини міста. З того часу заклад розташовується в історичному районі, а його площа складає 55 000 квадратних футів.
Оскільки в сучасному світі продовжують жити расистські та антисемітські ідеї, Музей Голокосту й надалі залишається місцем, яке варто відвідати кожному. Адже багато років тому він став домівкою для доказів жахливих подій минулого для того, щоб вони більше ніколи не повторилися знову.
Трагічна доля Макса Глаубена
Одним із засновників Музею Голокосту та прав людини став Макс Глаубен. У далекому 1943 році Максу було 15 років. Під час повстання у Варшавському гетто він разом зі своєю сім’єю ховався у підпільному сховищі. Оскільки подібний прихисток був не з надійних, про їхнє місцеперебування дізналися дуже швидко. Інформатор розповів про них нацистам, які депортували їх до так званого табору смерті Майданек в Любліні. Відомо, що під час Голокосту там було вбито понад 78 000 людей. Більшість членів родини Глаубен померли майже одразу. Макс залишився виживати у нелюдських умовах разом зі своїм батьком. Але хоч його спочатку й перевели до трудового табору. згодом все одно вбили. Разом з ним юний хлопець втратив майже всі свої сподівання на те, що йому доведеться вижити. На згадку про батька у Макса залишилося його взуття. Саме про нього чоловік часто згадував під час виступів у Даллаському Музеї Голокосту та прав людини. За його словами, ці черевики не давали забути, що у світі є добрі люди, які попри всі негаразди вміють любити до останнього. Адже саме такою була любов батька Макса до свого сина.
Музей в Далласі став для Макса Глаубена прихистком. У нього він вклав та навіки залишив всі свої болючі спогади. Спочатку він доклав багато зусиль для відкриття закладу такого масштабу, а потім брав участь в тому, щоб Музей Голокосту та прав людини став осередком освіти для майбутніх поколінь. Не стало колишнього в’язня концтабору у 2019 році, але майже до свого останнього подиху він був присутнім на кожній зустрічі, яка проводилася в стінах закладу.
Проте навіть після смерті Макса Глаубена є експонати, що нагадують про його особистість. В Музеї Голокосту є інтерактивний театр, в якому транслюються розповіді 18 колишніх в’язнів нацистської влади. Серед них й досі своєю трагічною долею ділиться Макс Глаубен. За життя чоловік пишався тим, що розвиток технологій дійшов апогею, і він може бачити сам себе. Точніше, свою голограму. Цю частину освітньої програми в музеї він називав своєю найбільшою нагородою за пережиті страждання. Глаубена одночасно дивував й тішив той факт, що навіть після смерті його слухатимуть люди з різних куточків США. Він не міг повірити, що ще декілька поколінь далласців та інших гостей міста будуть приходити та чути його голос, дивитися в його очі.
Програма Музею Голокосту та прав людини
Постійна експозиція музею відкрита для відвідувачів протягом усього року та складається з чотирьох частин:
- Орієнтація. З цієї частини починається екскурсія закладом. Як тільки відвідувачі заходять до музею, то потрапляють в театр, де їм пропонують переглянути короткометражний фільм. Під час перегляду можна дізнатися більше про єврейську спільноту, про ненависть до неї, яка була центральною під час правління Гітлера та нацистської діяльності. Наприкінці цієї частини програми екскурсоводи показують фотомурал, на якому зображено життя євреїв в Європі до Голокосту та вже після того, як вони знайшли прихисток в Далласі.
- Голокост. Ця частина програми допомагає ближче познайомитися з історією. Величезний зал на третьому поверсі будівлі облаштований усіма необхідними для цього предметами: географічними картами, письмовими джерелами та навіть екранами. В них зібрані свідчення 68 євреїв, що переїхали до міста. Крім того, на цьому поверсі розміщений перший у світі автентичний залізничний вагон нацистської епохи.
- Правозахисне крило. У відділі захисту прав людини зосереджена виставка, в якій зібрані всі чинні законодавчі документи на цю тематику, зокрема Загальна декларація прав людини. Під час екскурсії правозахисним крилом працівники музею розповідають про важливість Нюрнберзького процесу після Другої світової війни та Голокосту. Також тут розташована галерея “Десять етапів геноциду”. Представлена вона у вигляді окремих островів, кожен з яких символізує історичний геноцид: від знищень в Руанді та Гватемалі до Голодомору в Україні.
- Поворот на американське крило. Цією частиною програми закінчується екскурсія музеєм. Вона торкається важливих тем для сучасних американців: відвідувачі вивчають розвиток громадянських прав протягом історії США та те, як вони впливають їхнє життя зараз. Відвідавши цю частину музею, люди залишаються з відчуттям того, що за свої права та свободи слід боротися до останнього.
У Музеї Голокосту та прав людини завжди присутні представники організацій, що займаються питаннями прав людини. Тому якщо хтось з відвідувачів після екскурсії захоче розповісти про свою історію, де його права були принижені, він може звернутися до компетентних людей.
Виставка жіночого взуття, яку організувало Нью-Йоркське історичне товариство
Підтримувати інтерес до Музею Голокосту та прав людини в Далласі було б важко без додаткових виставок. Звісно, постійна експозиція привертає увагу відвідувачів, проте вже не справляє таке враження на далласців. Тому на початку 2024 року Нью-Йоркське історичне товариство організувало ще один цікавий захід – виставку жіночого взуття. Вона проходила в одному з іспанських містечок, а звідти експонати привезли до Далласа.Директор Музею Голокосту та прав людини зазначив, що таку виставку необхідно було провести в місті для того, щоб привернути увагу спільноти до ролі жінок в суспільстві. Старовинне взуття представниць прекрасної статі багато що може розповісти про те, як змінювалося їхнє життя в ході історії. На виставці було представлено понад 100 експонатів, найстарішим з яких 200 років. Таким чином, стає зрозуміло, що це взуття не просто колись захищало жіночі ноги, а й переживало разом з ними боротьбу за право голосувати та мати рівні з чоловіками права і т. д. Деякі експонати на виставці нагадували й ті роки, коли жінки працювали на промислових підприємствах та були тилом для чоловіків. У будь-якому разі саме Музей Голокосту та прав людини став ідеальним місцем, щоб згадати та обговорити можливості жінок у світі.
