У 1864 році влада Далласа вирішила розвивати місто не тільки в економічному, а й духовному напрямку. В результаті досліджень було встановлено, що однією з властивостей, яка була притаманна всім культурам та релігійним традиціям містян, є вдячність. Тоді був й започаткований Фонд подяки як громадський простір, що організував міжнародні збори та семінари для покращення розуміння, спілкування та гармонії між різноманітними спільнотами з усього світу. Далі на dallas-future.
Історія будівництва площі
Будівництво Площі Подяки розпочалось у 1973 році за ініціативи Фонду подяки, що співпрацював з міською владою Далласа. Архітектором проєкту було обрано Філіпа Джонсона. Площа розташовувалась нижче рівня землі на п’ятнадцять футів, а наявність стіни висотою в чотири фути по периметру обмежувала вигляд на дорогу, створюючи окремий зелений простір у центрі міста. В оздобленні площі Подяки навмисно відсутня явна релігійна символіка. Також важливу роль відіграє вода з бурхливими фонтанами, що маскують шум міста. За три роки будівництво було завершено та в День подяки 1976 року Президент Джеральд Форд визнав площу Подяки “Головною національною святинею”.
Планування площі
Головний вхід на Площу Подяки пролягає через Двір всіх націй. Тут знаходяться три великі дзвони, відлиті з бронзи. Кожний з них має напис. На найвищому написано “Бог любить нас”, на середньому — “Ми любимо Бога”, а на нижчому — “Служіть Богу співаючи”. Вони грають щодня, нагадуючи про існування такої головної людської цінності, як вдячність.
Звідси доріжка веде до мозаїки “Золоте правило”. Вона була створена на основі зображення художника Нормана Рокуелла, який зобразив людей з усього світу у єдності та молитві. Адже за його спостереженнями всі основні релігії мають спільне золоте правило: “Чини з іншими так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою”. Він створив ілюстрацію для обкладинки The Saturday Evening Post 1 квітня 1961 року. А у 1985 році Фонд подяки замовив велику мозаїчну репродукцію “Золотого правила”.
Поруч з мозаїкою також знаходиться перстень подяки із золота та алюмінію заввишки 14 футів лежить на гранітному колі дарування. Заходячи у центр кільця необхідно сказати кому та за що вдячні.
Спіральна каплиця Подяки
Каплиця Подяки, що розташовується у східній частині площі є її духовним центром площі. Біла будівля зведена у формі спіралі, що відсилає до стародавньої спіралі життя та нагадує про нескінченне існування людського духу. Стеля прикрашена Вікном Слави — одним з найбільших горизонтальних вітражів у світі. Над його створенням працював французький художник Габріель Луао. Він використав скло товщиною 22 міліметри, яке є більш товстим та міцним за середньовічні вітражі. Вікно Слави складається з 73 вітражних плиток та повторює форму стелі.
Можна помітити, що нижня частина більше забарвлена у синій колір, а чим вище, тим відтінок стає більш теплим та жовтим, аж поки не закінчиться блискучим жовтим світлом. Таким чином художник намагався зобразити життя з його труднощами та радощами. Зображення вітража було обрано для офіційної марки ООН у 2000 році під час Міжнародного року подяки. Вікно Слави також зустрілось у фільмі “Дерево життя”, який був номінований на “Оскар” у 2011 році.
Ще однією особливістю каплиці є вигравіюване над входом вікно “Дух подяки”, що зображує об’ємного голуба, що символізує красу, мир, надію та вдячність. Автором є художник Джон Хаттон.
До каплички веде міст довжиною 100 футів, який перетинає Великий Фонтан. Відвідувати спіральну каплицю можуть всі охочі незалежно від віросповідання.
